Особливості захисту спадкових прав в суді

План доповіді:

1. Підготовка матеріалів до суду (збір документів, адвокатські запити, складання позову і т.д.).

1.1. Встановлення можливості досудового врегулювання спору і, навпаки – виконання необхідних умов для захисту спадкових прав в судовому порядку.

1.2. Стоки звернення до суду за захистом порушеного права.

1.3. Обрання вірного способу захисту права.

1.4. Визначення норм права, які регулюють дані правовідносини (старий чи новий кодекс: коли відкрилась спадщина і коли була прийнята). Перехідний етап між ЦК 1963 року і ЦК 2003 року.

1.5. Визначення кола осіб, які підлягають залученню до участі в справі (належний відповідач, залучення всіх третіх осіб).

1.6. Встановлення необхідного переліку доказів.

2. Стратегія і тактика судового процесу в спадкових справах.

2.1. Формування позовних вимог з урахуванням ст.119-121 ЦПК України.

2.2. Зустрічний позов – варто чи не варто?

2.3. Зміна предмета і підстав позову. Подання доказів. Матеріали спадкових справ.

3. Особливості провадження у деяких категоріях цивільних справ про захист спадкових прав.

3.1. Спори про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини.

3.2. Спори про визнання права власності в порядку спадкування.

3.3. Спори про право на обов’язкову частку у спадщині (не є предметом спадкової трансмісії).

3.4. Усунення від справа на спадщину.

Підготовка матеріалів до суду (збір документів, адвокатські запити, складання позову і т.д.).

Складання позову, на перший погляд здається достатньо не складною справою, але насправді це лише верхівка айсбергу. Оскільки чинне цивільне законодавство і судова практика ставлять ряд вимог до позову і до спадкових спорів взагалі (наприклад: факт або докази прийняття спадщини, згода інших спадкоємців, наявність відмови про вчинення нотаріальної дії тощо), то перед складанням позову необхідно встановити «правовий діагноз».

Спочатку детально вислухати клієнта, але слід чітко розуміти перелік інформації, яку необхідно почути, оскільки у спадкових спорах завжди мають місце емоції (досить часто негативні), тому клієнт починає розповідати історію свого життя від народженні і до моменту смерті спадкодавця. Не слід втрачати пильність.

Варто час від часу своїми запитаннями повертати клієнта в те русло розмови, з якого можна дізнатися необхідну інформацію для правильної побудови концепції захисту. Наприклад:

– дата і місце смерті, наявність свідоцтва про смерть;

– дії, щодо прийняття спадщини (чи подавали заяву, чи, можливо, проживали з спадкоємцем на момент його смерті – ст.1268 ЦК України);

– наявність інших спадкоємців;

– наявність заповіту та його зміст;

– чи відкрита спадкова справа? Якщо відкрита – то в якій нотаріальній конторі;

– чи є в наявності оригінали правовстановлюючих документів;

– чи є між спадкоємцями спір про право.

Коли відповіді на поставлені запитання отримані, тоді слід встановити наступне.

Встановлення можливості досудового врегулювання спору і, навпаки – виконання необхідних умов для захисту спадкових прав в судовому порядку.

Деякі адвокати говорять: «А давайте краще через суд, так не треба оплачувати послуги нотаріуса», але це не завжди так. Іноді не достатньо буде просто подати до суду позов, керуючись ст.3-4 ЦПК України.

Є певні умови, наприклад, відомості про прийняття спадщини: для того, щоб захищати свої спадкові права, спадщину слід прийняти. Визнання права власності в порядку спадкування через суд можливе лише за наявності постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Як правило, 15-20% позовних заяв по спадковим спорам в подальшому залишаються без розгляду, або по них закривається провадження, через відмову від позову в зв’язку з тим, що фахівець, який готував позов, не розібрався, що такий спір (або ситуацію) можна вирішити в позасудовому порядку.

На сьогодні судова практика (за роз’ясненнями Постанови Пленуму ВССУ «Про судову практику з розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13) чітко наголошує: «якщо відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові».

Ще один приклад: спадкоємець С. звертається з позовом про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті своєї матері М. Суд приймає позов і витребовує матеріали спадкової справи у відповідній нотаріальній конторі. З матеріалів спадкової справи вбачається, що після смерті М. прийняли спадщину два спадкоємці – чоловік і дочка спадкодавиці. Вказані особи не залучені відповідачами у справі.

Суд за своєю ініціативою їх залучає до участі в розгляді, оскільки повинен це зробити відповідно до вимог ЦПК і нової судової практики. Відповідачі (чоловік і дочка покійної) з’являються в суд і говорять, що вони абсолютно не проти, щоб позивач С. прийняв спадщину після смерті своєї матері М. і дають на це згоду. Що робити суду в такому випадку? Задовольняти позов, бо його визнають відповідачі.

Дійсно в практиці так іноді буває, але насправді – це неправильно обраний спосіб і механізм захисту права. Оскільки, в силу норм ч.2 ст.1272 ЦК України «за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини».

Крім викладеного, слід звернути увагу, на способи прийняття спадщини. Їх два: фактичне прийняття спадщини, шляхом проживання разом із спадкодавцем та подача заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини.

Але повернемося до досудового врегулювання спору. На практиці зустрічаються позови спадкоємців про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини, коли спадкоємець і спадкодавець (на момент смерті останнього) проживали і були зареєстровані разом.

Тобто фактично спадкоємець, який звертається до суду з таким позов, вже прийняв спадщину. Ми ще раз можемо переконатися в тому, що встановлення можливості досудового врегулювання спорів з питань оформлення спадщини є досить важливим. Не менш значимими є строки звернення до суду за захистом порушеного права.

Строки звернення до суду за захистом порушеного права.

Тут не слід забувати про наступні строки:

Для прийняття спадщини після смерті спадкодавця встановлено шестимісячний строк. Тобто звертатися до суду з позовами про визнання права власності в порядку спадкування можна лише через 6 місяців після смерті спадкодавця, а до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини – до спливу цього строку з дня смерті спадкодавця. На практиці цей порядок часто плутають.

Статтею 1297 ЦК України встановлено обов’язок спадкоємця звернутися до нотаріуса для отримання свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Хоча чинні норми ЦК України не встановлюють відповідальності за невчинення таких дій та не встановлюють строків для цього.

Звертаю увагу на те, що на Бізнес-форумі обговорюється інформація про наявність на розгляді в комітетах Верховної Ради України кількох законопроектів, якими встановлюється строк для отримання свідоцтва – від 1 до 3 років.

Проте, на сьогодні таких строків ще не існує, але це наше майбутнє, оскільки банки ініціюють внесення таких змін в ЦК України з метою звернення стягнення заборгованості по кредитах на спадкове майно, яке спадкоємці боржника умисно не оформлюють на себе. А так як право власності на нерухомість виникає лише з моменту його державної реєстрації – на сьогодні відсутній чітко визначений механізм такого стягнення.

Має місце в даному випадку і трирічний строк позовної давності, який застосовується в наступних правовідносинах: оспорювання заповіту; оспорювання свідоцтва про право на спадщину.

Обрання вірного способу захисту права.

Способи захисту права, встановлені ЦК України (ст.16), які можна застосовувати в сфері спадкового права:

– визнання права;

– визнання правочину недійсним (правочином в даному випадку може бути і заповіт, і спадковий договір, і, навіть, договір довічного утримання);

– припинення дії, яка порушує право (застосовується в окремих випадках, як спосіб забезпечення позову);

– відновлення становища, яке існувало до порушення (реституція);

– примусове виконання обов’язку в натурі (у випадку спадкування за заповітом за умовою, коли спадкоємець, що успадкував майно – не виконує умов, вказаних в заповіті. Найчастіше, це передача конкретних речей певним особам, або право проживання в спадковому будинку до смерті і т.д.);

– зміна правовідношення (має місце у випадку, коли замість заповіту укладається договір довічного утримання, або спадковий договір лише з тією метою, щоб позбавити права спадкоємця, на якого дія заповіту не поширюється, але який має право на обов’язкову частку у спадщині. Якщо такому спадкоємцю стає відомо, що насправді під спадковим договором або договором довічного утримання мається на увазі заповіт, він має право оскаржити такий договір, в порядку визнання правочину недійсним, зміни правовідношення і, навіть – визнання права);

– припинення правовідношення;

– відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

– відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

– визнання незаконними дій чи бездіяльності органу державної влади чи місцевого самоврядування.

В силу норм ч.2 ст.16 ЦК України суд може захистити право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Обрання вірного способу захисту спадкового права є одним з найважливіших аспектів судового захисту спадкового права.

Розглянемо на прикладі кількох судових справ.

Приклад 1.Справа за позовом племінниці спадкодавиці – гр.Н.Б., на яку складено заповіт на все майно, до чоловіка спадкодавиці – гр.М.І. про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.

Судовим рішенням встановлено: «...Після смерті заповідача Б. – її чоловік – відповідач М.І. – заповіту не оспорював. Позову про визнання заповіту недійсним до суду не подавав». Як і не подавав зустрічного позову про визнання права власності на частку в спільному майні подружжя. Рішення суду вступило в законну силу.

Пізніше, відповідач змінив представника, подав до суду інший позов про визнання заповіту недійсним і визнання права спільної сумісної власності. Але відповідач помер і провадження в справі було закрито.

Детальніше справа викладена в статті Зупинення зазіхання на чужі квартири.

Приклад 2. Справа за позовом чоловіка спадкодавиці – гр.Д.О., до її племінниці – гр.Є.О., на яку складено заповіт на конкретне майно, про визнання заповіту частково недійсним та визнання права власності на ½ заповіданого майна, як спільної сумісної власності чоловіка і жінки, що не перебували у зареєстрованому шлюбі.

Опонент по справі не вірно вибрав норми права, які поклав в основу позову та не вірно обрав спосіб захисту права.

Якби представник позивача обрав вірний спосіб захисту, то мав би грошову компенсацію, а так – логічна і невідворотна відмова в позові і рішення суду, яке вступило в законну силу.

Детальніші обставини справи читати в статті Спільне проживання та право спільної сумісної власності.

Практикуючим юристам не слід забувати про норми ст.61 ЦПК України (підстави, звільнення від доказування): обставини встановлені судовим рішенням (між тими ж сторонами) не потребують доведення.

Приклад 3. Представник не до кінця розібрався в ситуації, в результаті чого лише марно витратив час та сили на справу.

Чоловік звернувся до юриста з проханням оформити спадщину після смерті його дружини на їхнього сина, який перебуває в місцях позбавлення волі. Не уточнивши причину засудження, юрист розпочав роботу по збору доказів про підтвердження права власності за померлою на спадкове майно, відкриттю спадкової справи та підготовку матеріалів для звернення до суду, але, як виявилося, «потенційний спадкоємець» відбуває строк за вироком суду по обвинуваченню у вбивстві своєї матері, відповідно ч.1 ст.1224 ЦК України, особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя – не мають права на спадкування.

Приклад 4. Справа за позовом гр.Л.В. по оформленню спадщини в судовому порядку після смерті чоловіка, з яким вона прожила 15 років, із яких лише 8 у зареєстрованому шлюбі. У спадкодавця залишилося троє дітей і дружина. За життя вони з дружиною в 2002 році придбали недобудований будинок, який спільними силами та спільними коштами добудували, умеблювали та вели спільне господарство, але не зареєстрували право власності на цей будинок.

Діти жили окремо. По смерті голови сім’ї двоє старших дітей отримали грошову компенсацію від дружини батька і не претендували більше на спадкове майно, а третя дитина захотіла ½ цього будинку отримати по спадщині, тоді як максимум, на що могла претендувати – це на 1/8 частину вказаного будинку.

Чому саме 1/8? Будинок був придбаний в 2002 році, тобто при дії ЦК УРСР від 1963 року, коли сім’я існувала вже не перший рік, а шлюб між спадкодавцем і його дружиною зареєстрований був уже після набрання чинності нового ЦК України від 2003 року. Діючим на той час Кодексом про шлюб та сім’ю не передбачалось виникнення спільної сумісної власності подружжя в разі проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Юристом був вірно обраний спосіб захисту права, з урахуванням норм чинного на той час законодавства. Керуючись нормами ЗУ «Про власність», як інструментом набуття права спільної власності саме за рахунок спільної праці (ч.1 ст.17 Закону).

Окрім того судовим рішенням будинок було визнано спільною сумісною власністю подружжя в порядку ст.62 СК України та відповідно до положень ст.74 цього Кодексу за дружиною спадкодавця визнано право власності на ½ частину будинку. А іншу половину будинку четверо спадкоємців спадкували вже на загальних підставах. І коли відповідач – один із спадкоємців, що претендував на частку в будинку зрозумів, що компенсацію за його частку йому пропонують більшу, ніж він отримає майно в натурі, між сторонами було укладено мирову угоду, яка затверджена судовою ухвалою і право власності на спадкове майно повністю визнано за дружиною спадкодавця.

Визначення норм права, які регулюють дані правовідносини (старий чи новий кодекс: коли відкрилась спадщина і коли була прийнята). Перехідний етап між ЦК 1963 року і ЦК 2003 року)

Багато молодих спеціалістів не надає належного значення законам України, які вже втратили свою чинність.

Закони не мають зворотної сили в часі (крім випадків, коли вони скасовують або пом’якшують діяння), на це неодноразово вказував Конституційний Суд України. Дуже розповсюдженою на сьогодні є судова практика про встановлення фактів, що мають юридичне значення, а саме: заяви про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без шлюбу, саме з метою в подальшому визнати право спільної сумісної власності на це майно (зокрема й в порядку спадкування) і не рідко суди виносять такі рішення.

Хоча фактично, така норма права (ст.74 СК України) набрала законної сли 01.01.2004 року, а тому регулювати правовідносини і застосовуватися до майна, яке було набуте до цього часу – ця норма права не може.

Це також стосується і судових рішень (ухвалених після 01.01.2004 року) про встановлення факту прийняття спадщини, яка відкрилась до набрання законної сили Цивільного Кодексу 2003 року.

Така практика, як вказав в своїх роз’яснення ВССУ, є неправильною.

Не слід забувати різниці між старим і новим ЦК. Починаючи зі способів прийняття спадщини і закінчуючи нормами права про відмову від спадщини (якщо протягом трьох років не прийняв спадщину).

Приклад такої ситуації розкрито в статті Непряме спадкування майна.

Людмила Гриценко