Як визнати квартиру особистою власністю

В квітні 2014 року до адвоката Гриценко Людмили Олександрівни звернувся громадянин А. за правовою допомогою. На руках у нього було рішення суду першої інстанції, яку він пройшов самотужки. Суть справи полягала в тому, що більше 5 років наш клієнт розлучений, а спір щодо квартири, яку він вважає своєю приватною власністю, триває.

В жовтні 2004 року громадянин А. та громадянка Н. планували зареєструвати шлюб. На початку жовтня того ж року наш клієнт, за договором купівлі-продажу придбав у майбутньої дружини та членів її сім’ї квартиру, за яку розрахувався частково власними коштами, частково за рахунок кредитних коштів. Що підтверджується окремими пунктами договору купівлі-продажу та кредитним договором між громадянином А. та АКІБ «Укрсиббанк». В кінці місяця громадянин А. та громадянка Н. зареєстрували шлюб.

До реєстрації шлюбу вони не мали можливості проживати разом, адже попередній шлюб громадянина А. було розірвано у вересні місяці 2004 року. Фактичні шлюбні відносини між сторонами спору розпочалися вже після реєстрації шлюбу, а тому, зважаючи, що квартира була придбана та зареєстрована на праві особистої приватної власності за нашим клієнтом до реєстрації шлюбу, кредитні зобов’язання по договору виникли також до реєстрації шлюбу з громадянкою Н. тому не породжували будь-яких прав та обов’язків для останньої. З 2006 року відносини між подружжям погіршилися і наш клієнт зібрав речі та переїхав зі спірної квартири.

У серпні 2008 року шлюб між громадянином А. та громадянкою Н. було розірвано. Причиною розірвання шлюбу стали позашлюбні стосунки громадянки Н з громадянином Г. від яких на початку 2009 року громадянка Н. народила дитину.

Після розірвання шлюбу колишня дружина неодноразово зверталася до суду з позовами про стягнення з громадянина А., сплачених за договором поруки коштів. Мотивуючи позов тим, що у 2007 році громадянин А. брав ще один кредит для виплати попереднього (котрий, в свою чергу, брався з метою виплати коштів продавцям спірної квартири). За цим договором споживчого кредиту громадянка Н. виступала поручителем і сплатила певну суму коштів за нашого клієнта. Вимоги громадянки Н. були задоволені судом і з громадянина А. були стягнуті відповідні кошти.

Починаючи з серпня 2008 року громадянка Н. стала проживати в спірній квартирі, відмовлялася в добровільному порядку звільняти квартиру, доступу до ключів наш клієнт теж не мав. Тобто колишня дружина чинила перешкоди законному власнику квартири у користуванні нею. Тому наш клієнт змушений був звернутися з позовом до суду. Громадянка Н. подала зустрічний позов. Своїм рішенням суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги обох сторін частково. А саме суд вирішив:

– громадянку Н. зобов’язати не чинити перешкоди громадянину А. в користуванні спірною квартирою;

– вселити громадянина А. в спірну квартиру;

– визнати спірну квартиру об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, який підлягає розподілу;

– визнати за громадянкою Н. право власності на частку квартири;

– визнати за громадянином право власності на частку квартири.

Визнаючи спірну квартиру об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд першої інстанції виходив з того, що фактично кредит частково за рахунок якого була придбана квартира, був виплачений під час шлюбу. Але суд не звернув уваги на доводи громадянина А., який зазначав, що кошти сплачені його колишньою дружиною як поручителем за кредитним договором, були стягнуті з нього на її користь рішенням суду.

Саме з цим рішенням суду громадянин А. прийшов до адвоката Гриценко Л.О. Адвокат ретельно вивчила матеріали справи, та пояснила клієнту, що з рішення суду першої інстанції вбачається неповнота судового розгляду; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав доведеними; невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, що є підставою для подання апеляційної скарги.

Адвокатом було проаналізовано норми чинного законодавства та судову практику у справах про захист права власності, сплановано стратегію лінії захисту інтересів клієнта та складено апеляційну скаргу.

Але апеляційний суд рішення суду першої інстанції залишив без змін. З чим ні адвокат, ні клієнт не погодилися. Реакцією на таке рішення стала касаційна скарга.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 03.12.2014 року визнав порушення судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для її правильного вирішення. Рішенням суду касаційної інстанції попередні два рішення були скасовані в частині визнання права власності на спірну квартиру, справу в цій частині було направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням суду першої інстанції від 31.07.2015 року позовні вимоги нашого клієнта були задоволені в повному обсязі:

• за громадянином А. визнано право особистої приватної власності на спірну квартиру;

• суд зобов’язав громадянку Н. не чинити перешкод в користуванні належною громадянину А. на праві особистої приватної власності квартирою та передати останньому ключі від неї;

• припинити право користування громадянки Н. та члена її сім’ї – доньки квартирою, належною громадянину А. на праві особистої приватної власності;

• виселити громадянку Н. разом з донькою із належної громадянину А. на праві особистої приватної власності квартири.

Завдяки чітко та поетапно спланованій стратегії адвокат зуміла ефективно захистити інтереси свого клієнта. Лише той спеціаліст може дати клієнту бажаний результат, котрий має достатній практичний досвід, навики планування своєї роботи та взаємодії з клієнтом. Саме такими спеціалістами є фахівці юридичної групи «Право» з міста Черкаси. В даному випадку адвокат Гриценко Людмила Олександрівна зуміла відстояти інтереси громадянина А. та відновити порушене право.

Жук Тетяна