Обтяження майна діє з моменту винесення судового рішення

Часто трапляються випадки, коли особа не бажає виконувати свої боргові зобов’язання, і, наприклад, продає власне майно для того, аби на нього не можна було звернути стягнення. Однак такі договори купівлі-продажу можуть бути визнані судом недійсними за наявності певних підстав.

Аби забезпечити виконання боржником судового рішення, кредитор має право звернутися до суду з відповідним клопотанням, метою якого є, наприклад, накладення арешту на майно боржника. У разі задоволення такого клопотання, суд постановляє ухвалу. Далі факт накладення арешту фіксується в відповідному Державному реєстрі.

При укладенні будь-яких правочинів з рухомим або нерухомим майном, нотаріус завжди перевіряє в реєстрі речових прав наявність обтяжень конкретного майна. Якщо вони є, нотаріусу заборонено посвідчувати договір.

Однак, що робити у випадку, коли на момент посвідчення нотаріусом договору, обтяжень майна в реєстрі не було, але згодом виявилось, що існує судове рішення про накладення арешту на це майно, і таке рішення винесене до укладення договору?

18.01.2017 року Верховним судом України висловлено правову позицію з цього питання. Відповідно до якої, моментом початку дії обтяжень майна є дата винесення судового рішення, яким забезпечено позов. Відсутність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно фіксації такого обтяження не надає права особі вільно розпоряджатися майном і не є підставою вважати, що обмеження на розпорядження майном відсутні.

Отже, наявність судового рішення про забезпечення позову унеможливлює проведення будь-яких правочинів з майном, на яке накладено арешт, навіть при відсутності відповідних даних в Державному реєстрі. А в разі, якщо договір таки укладено, він може бути визнаний недійсним у судовому порядку.

Олександр Шамов, Владислава Медуха